«Якщо ти впевнився, що думка від Бога — будь постійним у молитві. Люди змінюють своє бачення, коли бачать твою вірність», — переконаний гість нашого нового випуску програми «Розмова зі служителем».
У студії — пастор церкви м. Костопіль, відповідальний за сімейне служіння Рівненського обласного об’єднання УЦХВЄ, чоловік і батько трьох дітей Олександр Славінський. За плечима — понад двадцять років у молодіжному служінні, школа життя в сім’ї служителя та новий етап пастирського покликання. Розмова вийшла щирою, глибокою й водночас практичною — про те, як будувати церкву, берегти сім’ю та розпізнавати час, у якому ми живемо.
І БЛОК: ЗНАЙОМСТВО. ДИТИНСТВО ТА ПОКЛИКАННЯ
— Олександре, ви виросли в сім’ї служителя, довгий час були молодіжним керівником, а згодом — пресвітером. Як так склалося? Розкажіть про своє дитинство.
— Виростати в сім’ї служителя — скажемо так, не завжди було комфортно. Мама часто казала нам, дітям: «Пам’ятайте, що ви є діти служителя». І нам це не подобалось. Але з часом Бог змінив моє розуміння: це велике благословення — бачити, як твої батьки служать.
Пам’ятаю 90-ті й 2000-ні — час активної євангелізації в нашій церкві. Батьки були дуже зайняті, я лишався з молодшими братами й сестрами. Ми навіть завішували рушником годинник, аби час ішов швидше. Та оглядаючись назад, я розумію: Бог уже тоді працював над моїм серцем.
Особливо запам’яталися моменти, коли до церкви приїжджали проповідники. Мене переповнювала ревність: я теж хотів проповідувати! Я пробував, але не виходило, і я питав себе: «Чому в мене не так?». Тепер я знаю — це Бог давав бажання рухатися в служінні.
Також я завжди нотував хороші думки на весіллях, хоча тоді не розумів — навіщо, адже я молодіжний служитель. Але сьогодні я бачу: Бог готував мене до сімейного служіння.
Мій принцип простий: будь вірний у малому — Господь дасть тобі більше.
— Окрім церкви, чим ви ще займаєтесь у житті?
— Насамперед — це сім’я та виховання дітей. А для забезпечення родини я професійно займаюся вкладанням кремограніту. Це дає змогу бути незалежним і водночас служити.
ІІ БЛОК: ЦЕРКОВНЕ СЛУЖІННЯ. ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЯ
— Ви були з молоддю 20 років: 5 — як член, 10 — помічник керівника, 5 — керівник. Які особливості сучасної християнської молоді?
— Є позитивна риса: молодь готова до змін і реформацій. Чимало юнаків та дівчат щиро шукають Бога, досліджують Слово, хочуть служити. Але є й негативна тенденція: вони часто керуються думкою сучасних лідерів, не шукають самі, чекають, аби хтось інший дав їм підбадьорення чи одкровення.
— Коли ви стали пастором — це було неочікувано? Якої стратегії розвитку церкви дотримуєтесь?
— Для мене служіння керівником молоді було величезною школою, підготовкою до пастирства. Відповідальність — значно більша.
Моя стратегія — модель першоапостольської церкви: перебування в ученні, спільності й молитвах. Бачення таке: церква має бути єдиною, мати любов між собою, зрощувати плід Духа й бути керованою Святим Духом.
Мені подобається ілюстрація: церква — це великий корабель, він не любить різких поворотів. Я насторожено ставлюся до молодіжних лідерів, які обіцяють усе кардинально змінити, щойно стануть пасторами. Церква — це люди, їхні долі, тому зміни мають бути плавними й обережними.
— Чи стикалися ви з тим, що ваше бачення не знаходить підтримки? Як розпізнати: це думка від Бога чи ні? І як донести її до людей?
— Так, таке трапляється. Як я розумію, що це від Бога? По-перше, я прошу в Бога чіткого ведення. Коли думка приходить, я відчуваю її в дусі, у серці. По-друге, чекаю підтвердження від інших людей. По-третє, якщо ця думка не минає з часом — вона турбує, ти молишся, міркуєш — це теж сигнал.
Але буває, що ідея не «заходить» одразу. Тоді ми продовжуємо молитися з командою, проявляємо постійність — і з часом бачимо, як змінюється бачення людей. Постійність дуже важлива, якщо ти впевнений, що це від Бога.
— Як привести до церкви більше людей? Чому вони не йдуть?
— У першу чергу церква має бути справжньою — не формальною організацією, а живою спільнотою. Любов між собою — це найкращий доказ: «Коли ви будете мати любов між собою, то пізнають, що ви Мої учні».
Сьогодні методи 90-х чи 2000-х уже не працюють. Найефективніше — особистий євангелізм, живі стосунки, справжність. Ми живемо у світі ілюзій та фейків, і люди шукають справжнього спілкування, справжньої любові. Коли вони бачать це в церкві — їх вабить.
— А що в церкві найголовніше?
— Любов. Все починається з любові. Коли я маю любов до Бога, то все інше стає на свої місця — розуміння в сім’ї, у команді. І ще одне — живе Боже слово. Людська душа голодна, і якщо вона бачить актуальне слово, вона йтиме за ним, навіть на велику відстань.
ІІІ БЛОК: СІМ’Я. ПОКОЛІННЯ, ВИБІР ТА ШАНУВАННЯ
— Ваш батько — пресвітер, і ви тепер служите в тій самій церкві. Представники двох поколінь. Чи є непорозуміння? Як знаходите спільну мову?
— Непорозуміння між поколіннями завжди були. Але проблема не в цьому, а в тому, як ми реагуємо. Якщо дивитися на церкву як на тіло Христове, то кожен член важливий. Старші більше розуміють старших людей, молодші — молодь та її виклики.
Моя позиція — повага до старших. Вони пройшли випробування й залишились вірними. Це виклик для нас — передати це наступному поколінню.
— Нещодавно вас обрали відповідальним за сімейне служіння. Які загрози, виклики, плани?
— Це служіння, про яке я найбільше думаю, молюся й планую разом із дружиною. Ми бачимо великий запит на це. У християнських сім’ях чимало проблем, і не завжди зовнішня картинка відповідає дійсності.
Плани такі: заохотити служителів, показати актуальність цього напрямку; організувати структуру по районах, аби в кожній церкві був представник сімейного служіння; запровадити дошлюбну підготовку; навчити душпастирів для консультування; працювати з міцними сім’ями, підбадьорювати їх через семінари й зустрічі.
— У питанні вибору супутника: ми маємо право обирати будь-кого «тільки в Господі» чи шукати ту людину, яку призначив Бог?
— Досліджуючи Писання, я дійшов висновку: Бог благословляє наш вибір, Він ніколи не силує людину. Я переконаний, що Господь хоче благословити брата чи сестру, які зробили мудрий вибір згідно з Його волею. Шукати «ту єдину» десь по всьому світі — не зовсім правильно. А молитися й просити Божого благословення на свій вибір — обов’язково.
— Які критерії визначальні при виборі чоловіка чи дружини?
— Перше й основне — людина має знати Бога. Далі — любити служити, мати щирі мотиви. Із фізичного боку — спільні інтереси. Як Бог дав Адаму «відповідну» поміч — так само важлива відповідність за соціальним статусом, віком тощо.
— Як проявляється шанування батьків у дитинстві й у дорослому віці?
— У дитинстві шанування — це слухняність, виконання прохань батьків, підпорядкування. Коли ти вже одружений — шанувати батьків потрібно далі, але з’являється кордон: ти радишся з дружиною й ухвалюєш рішення самостійно. Проте турбота про батьків, їхні потреби й побажання мають бути пріоритетом, аби їм було комфортно й радісно.
ФІНАЛЬНІ ПИТАННЯ
— Яке найбільше духовне відкриття ви зробили за останні роки?
— Мені потрібно глибше розвивати особисті стосунки з Богом. Бути наповненим Ним, мати Його слово й мудрість. Я згадую Ісуса Навина: люди казали йому: «Ми будемо слухатися тебе, але нехай Господь буде з тобою». Люди чекають, що служитель веде їх до Бога, що це відчувається в молитві, слові, спілкуванні. Це найважливіше, що Господь відкрив мені на цьому етапі служіння.
— Скільки ще існуватиме цей світ?
— Світ існуватиме стільки, скільки задумав Бог. І лише Він знає про той день і годину. Ми не просто чекаємо кінця світу — ми очікуємо з’явлення Сина Божого, нашого Спасителя Ісуса Христа.
— І останнє, традиційне для всіх гостей: опинившись перед Богом, що ви Йому скажете?
— Мабуть, коли ми побачимо Його славу й велич, коли побачимо все, що Він приготував, — у нашому серці будуть лише слова подяки: «Боже, дякую Тобі за все, що Ти зробив для мене».
Спілкувався Олександр ГЕНІШ
Повну версію можна переглянути на каналі УЦХВЄ Рівненщини: