15 вересня церква села Повча, що на Дубенщині, відзначила ювілей 100 років та День подяки Господу за врожай.

В святковому зібранні взяли участь старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок, єпископ Олександр Коток, заступник старшого пресвітера УЦХВЄ Рівненщини Микола Свірчук, старші пресвітери районів Вадим Савченко, Василь Глабець та Микола Кондратюк, а також пресвітери сусідніх церков.

Співом служив гурт «Благовісник» з м. Вишнівець. Даний гурт був запрошений не випадково, адже саме вони на початку 2000-х з пастором церкви Мусієм Губенею провели більше тисячі євангелізацій в містах та селах України, зокрема, і в селах Повчанської ОТГ.

Село Повча – має давню та цікаву історію. Розташоване на Повчанському плато висотою 354 м. над рівнем моря на Волинській височині, воно є найвищою точкою на Рівненщині. Перша письмова згадка датована 1583 роком, її зустрічаємо в актах при переписі маєтків князів Острозьких.
Вістка благодаті Божої, пройшовши крізь тисячоліття, повчанський край досягнула на поч. XX століття. Першими сіячами Слова Божого в цьому селі були Іван Ковальчук з Млинівщини, Лука Горошко з Кременеччини та Андрій Давидюк з Радивилівщини. Жителі села Повча, чуючи слова Євангелії, приймали їх з вірою, каялися в своїх гріхах, і згодом почали збиратися разом для спільного Богослужіння. Перші такі зібрання відбувалися в клуні (будівлі для зберігання снопів, сіна) заможного селянина, жителя с. Повча – Михайла Горкавчука. В клуні на току ставили лавки для слухачів і там проводили спільні служіння: співали псалми, проповідували, молились.

Першими, хто віддався на служіння Богу були Василь Кохан, Марко Мазепа, Василина і Маланка Братасюк та ін. В 1924 р. відбулось перше хрещення. Власне, цю подію і стали вважати датою започаткування місцевої церкви.
Надалі аж до 1927 р. служіння проводились в будинку Григорія Кохана. В 1927 р. в с. Повча було зареєстровано релігійну громаду Християн Віри Євангельської, пресвітером якої був обраний Василь Романюк, а дияконом – Марко Мазепа.
Впродовж 1927-1930 рр. богослужіння проводилися в будинку Андрія Романюка, а з 1930 р. – в Трохима Чайки. Згодом його було обрано пресвітером церкви, оскільки Василь Романюк емігрував з сім’єю до Америки. На той час громада нараховувала понад 50 членів. Дияконом був обраний Федір Рижук. Церква продовжувала зростати і постійно поповнювалася новими членами. Але в 1944 р. для громади прийшли тяжкі випробування – до Сухобезводної було вивезено пресвітера Трохима Чайку та диякона Федора Рижука. Перший так і не зміг повернутися до свого рідного краю: закінчивши своє життя у висланні, він залишився вірним своєму Господу.
У воєнні роки пресвітерське служіння ніс Нестор Павлович Олефір, дияконське – Ярміл Олійник. В 1978 р., після смерті Нестора, пресвітером церкви обрали Марка Хомича, в служінні якому допомагали брати Микола Макарчук, а потім Георгій Сіранчук. В 1996 р. дияконом церкви було обрано Мусія Губеню, а в 2018 р. його рукопоклали на пресвітера.
Детальніше присутні мали можливість ознайомитися з історію, прочитавши журнал, який був спеціально підготовлено до ювілею (за матеріалами книги О. Геніша).

Отож, розпочинаючи святкове зібрання, пастор Губеня Мусій нагадав про підготовку до даного служіння і подякував Богу за пройдений шлях, за людей, які принесли вістку Євангелії.
Кожен служитель мав змогу в коротких словах звернутися до учасників зібрання, поділитися текстом із Божого Слова, спогадами, побажаннями. В зібрання завітала також голова ОТГ Інна Миколаївна Іванюк.

Старший єпископ УЦХВЄ Анатолій Козачок подякував церкві за працю, подарувавши книгу з історії п’ятидесятництва та Біблію.
«Господь пообіцяв, що Він буде будувати церкву, і хоча імперії зникають, церква залишається незрушною, бо її підтримує Сам Бог. Якщо Він помістив нас у церкву, ми повинні бути гідними її членами, служачи кожен своїм даром. Ми повинні бути виконавцями Слова і пам’ятати, що кожен з нас має послання від Бога, тому всі ми покликані проповідувати», – зазначив Анатолій Миколайович.
Служитель Степан Євтушенко побажав брати найкраще від попереднього покоління і сіяти його в майбутнє, адже саме таким способом відбувається розвиток.

До заключної подячної молитви закликав єпископ, старший пресвітер УЦХВЄ Рівненщини Олександр Коток. Після зібрання усі присутні були запрошені на обід та спілкування. При вході в молитовний будинок кожен міг доторкнутися до епохи друкованого Божого Слова, переглянувши старовинні зразки Біблії та пісенників, які зібрав і представив Артур Сіранчук.

О. Геніш








