Тема поклоніння є однією з ключових в Євангелії. В інтерв’ю з пастором Василем Скаржинцем обговорюються важливі та актуальні питання, що стосуються організації прославлення в сучасних церквах. Василь Федорович дає біблійне визначення поняттю поклоніння, ділиться своїм поглядом на залучення світських спеціалістів до церковних служінь, розмірковує про різницю між традиційними та сучасними формами поклоніння, а також розповідає про виклики, з якими стикаються церкви сьогодні. Також дається відповідь на питання, чому молодь все частіше звертається до сучасних форм служіння, і як церква може відповісти на ці зміни.
Василь Федорович Скаржинець народився 4 січня 1965 р. в с. Людинь Дубровицького району. Він є пастором церкви ХВЄ в с. Молодаво, працював у Рівненському Біблійному інституті з 1993 по 1997 рік. З 2006 по 2014 рік здійснював служіння старшого пресвітера Дубенського району. Має семеро дітей.
– Чи важливо для Бога, як ми поклоняємось? Чи достатньо просто робити це щиро?
– Олександре, ти знаєш, які троянди на колір любить твоя дружина, так? Якщо ти принесеш інші троянди, хоч і щиро, буде вона задоволена? Тому Біблія говорить, що треба доповнювати те, що до вподоби Богові. Щирість в поклонінні необхідна, але цього недостатньо. В Старому Заповіті ми читаємо про випадок з Ковчегом, коли одна людина щиро хотіла допомогти, але Господь прогнівався, бо не були дотримані певні правила. Тому треба шукати те, що до вподоби Богові.
– Чи існує різниця між старозавітнім і новозавітнім поклонінням? Бог той самий, чому щось має мінятися?
– Коли Христос зустрівся з самарянкою, вона задавала питання про поклоніння. Христос сказав, що надходить година, коли справжні богомільці будуть поклонятися Отцеві в дусі і в правді. Старозавітнє поклоніння було здебільшого на рівні тіла, регламентоване. В новозавітньому поклонінні, коли працює Дух Святий, воно виходить на новий рівень. Христос каже, що ті, хто поклоняються, мають поклонятися в дусі і в правді.
– Як це поклонятися в дусі і правді?
– В Новому Заповіті ми знаходимо тільки один текст, де прямо сказано про поклоніння в дусі і в правді. Христос говорить про новий рівень поклоніння. Поклоніння в дусі для мене символічно показує Ісая, який бачив престол Господа. Коли він побачив себе у світлі Божої присутності, він сказав, що є нечистоустим. Це момент освячення. Поклоніння в дусі – це особиста сфера єднання з Господом, коли ти і Господь разом.
Поклоніння в дусі і в правді передбачає відсутність форм і ритуалів. Це новий рівень поклоніння, коли Дух Святий веде людину до Господа. Це найвищий рівень єднання з Господом, коли усвідомлюєш, хто є Бог і хто є ти сам.
– Які ще є види поклоніння Богові згідно Євангелії, окрім пісень? Як ще можна поклонятися Богові?
– Давайте розмежуємо поклоніння і славослів’я або хвалу Богові. Поклоніння – це наші особисті взаємини, наше ставлення до Бога. Хвала – це наше славослів’я, в тому числі і в піснях. Інші способи поклоніння включають побожне життя, принесення духовних плодів, відповідність Божому баченню. Коли ми живемо побожним життям, маємо духовні плоди, наш характер відповідає Божому баченню, це приносить хвалу Богові. Також коли ми звіщаємо Його ім’я серед людей, працюємо для Його Царства – це прославляє Господа. Поклоніння і прославлення – це різні речі. Поклоніння в дусі, а прославлення – це псалми, наші уста, що славлять Господа, і наше життя.
– Дуже добре, що ми відділили поклоніння Богові від просто співу пісень. Але чомусь в християнстві, коли говоримо про поклоніння, часто згадують тему харизматії. Спробуймо дати визначення, що таке харизматія, бо про це багато різних міркувань і спекуляцій. В чому проблема харизматії?
– Слово “харизма” означає Божі дари. Я теж харизмат, один з тих, хто вірить в дари Божі. Але ми повинні відмежувати лже-харизматію від істинної харизматії. Проблема лже-харизматії полягає в тому, що людина, яка має дух, що має спільність з Божим духом, має ще душу з емоціями, волею і розумом, а також тіло. Справжнє поклоніння приходить зверху, торкається духу, який дотичний до душі, і душа реагує емоційно на те, що відбувається в дусі. Душа дотична до тіла, і тіло реагує на стан душі. Вектор поклоніння йде зверху вниз.
Проблема лже-харизматії в тому, що вектор протилежний: через маніпуляції впливають на тіло, тіло впливає на душу, викликаючи емоції, що трактуються як духовний досвід. На практичному рівні, це створює ілюзію духовності. Є й догматичний рівень: аналізуючи вчення лже-харизматії, можна виявити, що Бога ставлять у підпорядковане становище до Його законів, обіцянок, тоді як Біблія говорить про суверенітет Бога.
Приклад: коли Радянський Союз розпався, люди займалися контрабандою. Один горе-харизмат на кордоні з товаром приказав Богу провести його через границю. Це спроба маніпулювати Богом, що є неправильно.
Також є медичний аспект: ліки можуть лікувати або просто обезболювати. Лже-харизматія часто дає лише тимчасове полегшення, не вирішуючи суті проблеми, підмінюючи істинне покаяння і святе життя поверхневими емоційними переживаннями. Це небезпечно. Маніпуляції, як у деяких діячів лже-харизматії, через світлові і звукові ефекти, впливають на психологію людей, вводять їх у стан, коли вони не усвідомлюють своїх дій і роблять великі пожертви, про які пізніше жалкують. Це небезпека маніпуляції і лже-харизматії, що робить людей безгрошовими, а не святими.
– Добре, можу погодитися з вами, що надмірні тілесні прояви можуть бути шкідливими. Але чи варто бути такими категоричними щодо танців як форми поклоніння Богу? Що я маю на увазі: коли ми кажемо, що танці категорично гріх, виникає питання, де межа між танцями та іншими рухами під час співу або молитви. Чи можна піднімати руки під час молитви чи співу? Де проходить межа рухів і чи варто бути настільки категоричними, що танці — це гріх?
– Я не підтримую категоричності, оскільки це обмежує право Бога і Духа Святого на суверенні дії. Я виріс у церкві, де були прояви Святого Духа, співали духом, піднімали руки під час молитви, і вся церква мала духовні дари. Але звідки взялася тенденція танцювати в поклонінні? Давид танцював, але Давид робив багато інших речей, які не мають стосунку до нашого сучасного поклоніння. Нам не відома реакція Бога на танці Давида. Коли Бог говорить до царів юдейських, Він не каже, що вони повинні танцювати як Давид. Важливо, що Давид мав святе і побожне життя.
Поклоніння не можна зводити до простих категорій. Я хочу діяти так, як провадить Святий Дух. У Біблії немає згадки про те, що у присутності Божій хтось стрибав або танцював. Давид танцював поза храмом, а не під час зібрань. Важливо мати правильне розмежування між справжнім поклонінням і тілесними проявами. Ті, хто знають справжнє поклоніння і ціну єдності з Богом, не будуть підробляти ці прояви.
– Іноді чую, як ту чи іншу пісню називають харизматичною. Ви розділяєте пісні на харизматичні та нехаризматичні? Які можна співати, а які ні?
– Я не маю конкретних критеріїв. Я схильний до змістовних пісень, які передають посилання від Бога. Люблю хоровий спів, бо в нього вкладається багато праці. Група прославлення може мати музичну освіту і гарно співати, але підняти хор — це велика праця. Чим більше людей задіяні в служінні, тим краще. Коли сходитеся, кожен має щось для збудування інших: псалом, слово, молитву.
– Щодо музичних інструментів під час співу. Музика може впливати на духовний стан людини. Як бути з інструментами, наприклад, барабанами? В останньому псалмі написано: «Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах! Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті! Хваліте Його на цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах гучних! Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!» (Пс.150:3-6). Як мають проявлятися музичні інструменти в новозавітньому поклонінні?
– Я особисто дуже люблю музику, особливо живу. Будь-яка річ, якщо нею неправильно користуватися, може завдати шкоди. Музика створена Богом і повинна слугувати для Його прославлення. Важливо, щоб музика була христоцентричною. Головне не сама музика, а Той, кого вона прославляє. Музика має служити Богу, а не опановувати серцями і розумом людей.
Пригадую, як в молодості мені подобалися низькочастотні звуки. Тепер мене це не цікавить. Діти ставили музичні центри, і я казав їм, що це неправильно. Ми повинні зростати в інших вимірах і цінностях. Прикро, коли старші люди залишаються в дитинстві.
– В багатьох сучасних церквах для організації професійних груп прославлень можуть залучати світських спеціалістів. Наскільки допустимо є така практика? І не лише мова йде про організацію прославлення, а й про інші складові служінь в церкві.
– Я знаю випадки, коли запрошували світських людей, невіруючих спеціалістів, а вони, будучи серед християн, бачили їхню поведінку, життя, каялися і приєднувалися до церкви. Це нормально. Але у всьому цьому є небезпека. Один мій хороший приятель поїхав за кордон, де йому запропонували вести хоровий спів, навіть дитячого хору. Він сказав, що не може передати почуття через диригування, не знаючи мови. Тим більше, чи може невіруюча людина передати духовний зміст пісні для слухачів? Тут важливо визначити стан церкви.
До одного пастора прийшов молодий юнак і каже: “Я хочу одружуватися, але дівчина невіруюча.” Пастор каже: “Ну а як так? Ти ж подумав наперед, що має бути в твоєму житті?” “Вона буде віруючою, прийде до Бога, покається.”, – відповів юнак. Пастор каже: “От стіл стоїть, вилізай на стіл.” “Як на стіл?”,– запитує той. “Тобі кажу, вилізай на стіл.” Той виліз на стіл. “Давай руку.”, – промовив пастор. Хлопчина подав руку і почув прохання: “Піднімай мене.” Коли вони з’єдналися руками, пастор смикнув його, і той опинився на підлозі. Це подібно до того, хто кого перетягне: той, хто знизу, має більші шанси потягнути донизу того, хто зверху. Є небезпека, щоб світський дух не взяв гору над цією групою прославлення чи іншими музичними колективами, щоб вони не стали світськими за своєю суттю.
– Що не так з традиційним поклонінням? Якщо все так добре, то чому молодь сьогодні дивиться в сторону сучасного поклоніння?
– Я не беруся казати, що все ідеально. В нас є проблеми, і я не раз говорю про це зі своїми братами служителями. Харизматія – це реакція на застій в церкві. Якщо немає справжнього духовного сповнення, люди будуть шукати альтернативу, яка не завжди правильна, чиста або угодна Богові. Вода завжди шукає шлях найменшого супротиву.
Для досягнення Божої присутності потрібно розлучитися з чимось, покаятися. Якщо тобі запропонують тяжку працю за великі гроші, але треба тяжко працювати 15 годин на добу, і дадуть альтернативу з меншими затратами, ти вибереш легший варіант. Задача церков і служителів у тому, щоб вести людей до істинного. Якщо люди не знають шляху до істинного, вони будуть шукати альтернативні шляхи.
– На завершення цієї теми таке запитання: якщо в так званих харизматичних церквах спасаються і змінюються люди, то чи маємо ми право їх критикувати за те, що їхній стиль поклоніння чи служіння не такий, як у нас? Якщо там спасаються і змінюються люди, можливо, це має право на існування, і, можливо, теж Господь працює з цими людьми?
– Я взагалі вважаю, що нам не дано права судити. Написано конкретно і дуже яскраво: “Хто ти такий, що ти чужого раба судиш? Він перед своїм паном, чи перед Богом, чи він стоїть, чи впав, його сильний Бог підняти.” Але тут потрібно виділити одну тонку деталь: є форма служіння або стиль служіння, а є вчення. Стиль служіння не регламентований у Новому Заповіті. Ніде не написано, що коли ви збираєтеся, у вас на початку пісня, потім молитва, проповідь, знову молитва чи пісня, як у наших традиційних церквах. Але в нас склався певний досвід, і він виправданий.
Біблія дає нам ідею загального священства: кожен іде на служіння і щось із собою несе, щоби положити на багаття, щоб воно гарно горіло. Форма служіння в харизматичній церкві передбачає, що пастир готує проповідь, група прославлення готує псалми, гарно співають, а всі інші виробляють споживацький характер. Вони вже не дбають про духовне зростання, бо все зробить пастор. Проблема, коли люди не задіяні в служінні, вони будуть бунтувати і вимагати від пастора повної віддачі. В харизматичних церквах присутній культ пастора. Хоча це проблема не лише у таких церквах.
Я вдячний Богові, що я в такому братерстві, де є віра в Бога, де церкви пройшли випробування війною, голодом, атеїзмом. Тепер проходять випробування свободою і достатком, і не завжди ті, хто пройшов випробування голодом і тюрмами, стоять сьогодні. Бог випробовує у різних режимах.
Ми не маємо права осуджувати, але коли я бачу небезпеку або нахил в одну сторону, я маю про це сказати, попередити своїх братів і сестер бути обережними. І постійно вести народ до істини, до осмисленого, глибокого поклоніння Богу.
Спілкувався Олександр ГЕНІШ
Відео інтерв’ю можна переглянути за посиланням: