У неділю, 18 жовтня, церква християн віри євангельської смт Клевань зібрала друзів, гостей і служителів з усієї Рівненщини та з-за її меж. Того дня відзначали одразу три події: 100 років від заснування церкви, свято жнив (День подяки) і завершення реконструкції Дому молитви.
Пастор церкви Петро Лозовський почав зібрання словами пророка Єремії: «За милістю Господа ми не зникли, бо не закінчилось Його милосердя. Воно оновлюється щоранку». Він подякував Богові за пройдене століття, за врожай цього року і за оновлений дім, де тепер збирається церква.
Як усе починалося
Історію церкви, яку показали під час зібрання, розповідали ще старші брати й сестри. Церква в Клевані постала в 1926 році. Спочатку віруючі збиралися в домі брата Івана Дибана, а першим пресвітером став брат Йосип Піховщик, чех за національністю. Під час пробудження 1926–1930 років церква зросла приблизно до ста членів.
Потім прийшли важкі роки. Через лжевчителя церква мало не розпалася: «здорової науки» трималися тільки три сім’ї — Селепини, Канцемала і Новака. Після війни віруючих переслідувала влада, кількох братів заслали. Постійного місця для богослужінь не було, тож збиралися по хатах. У сім’ї Ковальчуків за те, що вони приймали в себе зібрання, влада забрала будинок, і за власне житло їм довелося платити оренду.
Наприкінці 80-х почалася нова хвиля пробудження. У січні 1991 року відкрили власний Дім молитви, а на 1 січня 1996 року церква мала вже 282 члени. Згодом із Клеванської церкви вийшли ще чотири громади: у Зорі (1996), Оржеві (2002), Голишеві (2006) та Дерев’яному.
Від кожної з цих церков на зібранні виступили служителі. Пастор із Зорі Андрій Приварський розповів, як його дід за польських часів довго не хотів іти на зібрання. Пішов лише тоді, коли маленька донька плакала посеред містечка і просила: «Тату, ходіть туди, де ходить мама». Тепер у церкві в Зорі понад 150 членів, і в ній служать молодий пастор і молоді диякони.
Олександр Селепина, перший пастор Голишівської церкви, згадав кінець 80-х. Тоді люди вже не вміщалися в залі й на балконі, а на водне хрещення біля річки зійшлося кілька тисяч людей. Секрет того часу, за його словами, простий: «Багато молилися». Сергій Мельник з Оржева нагадав, що Христос обіцяв бути з Церквою «по всі дні до кінця віку», і закликав клеванців «триматися Його». Від Дерев’янської церкви присутніх привітав диякон Віктор Семенчук.
Друга частина зібрання була присвячена свято жнив. Цього літа спека перевищувала 40 градусів, але «хліб маємо, і яблуня вродила, і картопля вродила», сказав проповідник. Служителі тримали в руках хліб, воду і Біблію, а вся церква молилася з подякою за рік, який Бог «увінчав Своєю добротою».
Церкву вітали гості з Рівного (церкви «Боже спасіння» і «Жива Надія»), з Яполоті, з Карпилівки на Волині та з Сумщини. Брат із Сумської області розповів, як з 2022 по 2025 рік возив на схід хліб, який випікали в Клевані. Коли грошей на дорогу назад не було, пастор Клеванської церкви несподівано зателефонував і запропонував покрити половину витрат.
Депутати Рівненської обласної ради Микола Добриднік та Ігор Ясенюк привітали церкву і зізналися, що в обох у Клевані є рідні. Від голови обласної ради Андрія Карауша вони передали подяку релігійній громаді. Нею відзначили церкву за волонтерську діяльність, допомогу Збройним силам України і внутрішньо переміщеним особам, а також за духовну й соціальну підтримку мешканців громади. Від народного депутата Віктора М’ялика теж прозвучало вітання.
Заключну проповідь виголосив єпископ, старший пресвітер Рівненського обласного об’єднання Олександр Коток. Він передав привітання від старшого єпископа Анатолія Козачка і зауважив, що після реконструкції зал «ніби став ширшим і ближчим до людей». Говорив він за текстом Дій 2:42, про те, на чому трималася перша церква: апостольська наука, братерська спільнота, хліболомання і молитва.
«Християнство — це тяглість поколінь, — сказав єпископ. — Від нас сьогодні залежить, що ми передамо тим, хто прийде після нас». Він навів приклад каменяра, який розбиває камінь на сто перший удар, хоча кожен попередній удар теж робив свою справу. Так само Бог цінує постійність у малих щоденних справах. Можливо, саме сто перша молитва стане тією, після якої покається син, сусід чи ціле селище.
Реконструкцію Дому молитви почали 14 квітня, і все це час служіння проходили в підвальному приміщенні. Роботи завершили за шість місяців. Пастор подякував членам церкви, які працювали й жертвували, сестрам, що готували обіди для робітників, сусіднім церквам, обласному об’єднанню, підприємцям, а також друзям і родинам за кордоном — в Америці, Польщі та Німеччині. «Надіялися на невелике, а воно оберталося великим», — сказав він.
Сьогодні в Клеванській церкві 190 членів, три класи недільної школи, молодіжна група, два хори і група милосердя. Щотижня церква служить у госпіталі ветеранів війни та в районній лікарні. Від початку повномасштабної війни на території Дому молитви пекли хліб і готували тушонку, щоб відправляти на схід.
Після урочистої частини всіх присутніх запросили до святкового столу, і за смачним обідом спілкування тривало ще довго.
Трансляцію можна переглянути за посиланням:
Олександр ГЕНІШ